Посилення колоніальної політики Російської імперії. Ліквідація гетьманату.

Посилення колоніальної політики Російської імперії. Ліквідація гетьманату.

Робота з документом

Із листа князя М. Голіцина до канцлера Г. Головкіна

Задля нашої безпеки треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої власті, як Мазепа, то, надіюсь, буде приходити з доносами. При цім не треба поводитися з донощиками суворо; якщо двоє при йдуть із брехливими доносами, але коли з ними обійтися ласкаво, то третій прийде вже з правдивим доносом, а гетьман зі старшиною будуть боятися. Як раніше я до вас писав, так і тепер кажу: треба, щоб у всіх полках були полковники, не згодні з гетьманом... тоді всі їхні справи будуть нам відкриті.

Запитання до документа

1)    Із якою метою розпалювалася незгода між полковниками й гетьманом?      ,

2)    Як можна назвати таку політику?

Терор — розправа з політичними противниками шляхом насиль­ства.

Репресії — система заходів, які передбачають усунення, ізоляцію, знищення політичних ворогів (справжніх або надуманих), конкурую­чих соціальних груп чи прошарків, етнічних спільнот із метою вста­новлення панування або зламу опору.

Етапи колоніальної політики Російської імперії щодо України в XVIII ст.

Роки	Зміст
1708—1728	Форсований наступ на українську автономію
1728—1734	Часткове відновлення прав і вольностей України-Гетьманщини
1734—1750	Посилення імперського тиску на українську автономію
1750—1764	Тимчасове уповільнення імперської експансії. «Золота осінь» української автономії (О. Субтельний)
1764—1783	Осаточна ліквідація української автономії

 2. Гетьманство Івана Скоропадського (1708—1722 рр.).

Іван Скоропадський          (1646–1722)          Гетьман Лівобережної України у 1708—1722 рр., уклав Решетилівські статті 1709 р. з Московською державою, за його правління автономія Гетьманщини була значно обмежена.

Постать в історії

Іван Ілліч Скоропадський народився близько 1646 р. у шляхетській родин і на Правобережжі. У 1670-х рр. переселився на Лівобережжя. Служив війсь­ковим канцеляристом у гетьмана І. Самойловича, виконував дипломатичні доручення, був чернігівським полковим писарем. Обіймаючи цю посаду по­
над 10 років, І. Скоропадський зумів набути собі певні володіння, що давали неабиякий прибуток. Та головне, що за роки служби йому вдалося вивчити систему влади та зарекомендувати себе людиною «тихою, простою, доступ­ною і порядною, розсудливої вдачі». У 1698 р» Мазепа призначає Скоропадсь­кого генеральним бунчужним, тим самим увівши його до еліти українського суспільства. Формально, у його обов'язки входила охорона гетьманських ре­галій. Але насправді на нього покладалися справи військові, адміністратив­ні, зустрічі та проводи іноземних послів. Із 1701 р. Скоропадський — гене­ральний осавул — наглядає за станом війська і спорядження, правильністю складання реєстру. Із 1706 р. — Стародубський полковник. Ставши першою людиною в полку, він набув там необмеженої влади і великих пільг. У цьому ранзі у віці 62 років був обраний гетьманом.                                                         

У соціальній політиці І. Скоропадський продовжував політику І. Мазепи. Він роздавав землі старшині й монастирям: було розда­но 122 села з 3703 селянськими дворами. За його правління близько ЗО % оброблюваних земель перебувало в приватній власності стар­шини, деякі з них перетворювалися у справжніх земельних магнатів. Сам Скоропадський володів більше 100 тис

Ра­зом зі Скоропадським до Москви поїхали писар Савич, обозний Лизогуб, ніженський полковник П. Толстой, що був одружений із донь­кою гетьмана Уляною, та дружина Скоропадського Анастасія.

Цікаво знати

Про дружину гетьмана у ті часи ходила приказка: «Іван носить плахту, а Настя булаву». Вона свідчила про те, що Настя, яка була на 25 років мо­лодшою, фактично керувала справами гетьмана, вирішуючи багато питань. Жодного рішення гетьман не приймав без її схвалення або поради.

З липня 1722 р. гетьман помер.

3. Перша   Малоросійська  колегія   (1722—1727рр.).   Наказний гетьман П. Полуботок

По смерті гетьмана всю владу в Гетьманщині перебрала на себе Ма­лоросійська колегія у складі шести російських офіцерів. Фактично, її діяльність відігравала роль Малоросійська  колегія.

Ця колегія на чолі з бригадиром С. Вельяміновим поча­ла прибирати до рук усе гетьманське правління. Петро І не дозволив обирати нового гетьмана, а доручив наказному гетьману П. Полубот­ку (1722—1723 рр.) слухати колегію.

l  Павло Полуботок          (бл. 1660–1724)          Наказний (тимчасовий) гетьман Лівобережної України у 1722—1724 рр., намагався відстояти права Гетьманщини й обмежити повноваження Малоросійської колегії.

Цікаво знати

Смерть Полуботка відгукнулася в Україні великим болем. Його прослав­ляли як великого мученика за Україну, складали легенди про нього. Однією з найпопулярніших була та, що немовби цар, довідавшись про хворобу Полуботка, прибув просити в нього вибачення, і помираючий гетьман виклав йому всі кривди, що їх завдав царизм Україні. Закінчувалася вона словами: «За невинне страждання моє і моїх земляків будемо судитися у спільного й нелицемірного судді, Бога нашого: скоро станемо перед ним, і він розсудити Петра з Павлом». І справді 25 січня 1725 року помер Петро І.

Інша легенда твердить, що перед від'їздом до Петербурга Полуботок передав 200 тис. руб золотом банку Ост-Індської компанії в Лондоні,,який мам повернути його незалежній Україні.

4. Гетьманство Данила Апостола (1727—1734рр.).

Після смерті Петра І уряд Росії змінив політику щодо козацької  України. Наростання невдоволення діяльністю Малоросійської колегії і загроза нової війни з Туреччиною спричинили її скасування у 1727 р. і певне пом'якшення російської політики в українському  питанні. Було дано дозвіл на проведення виборів гетьмана. Ним став , 73-річний миргородський Полковник Данило Апостол.

l  Данило Апостол          (1654–1734)          Гетьман Лівобережної України  у 1727—1734 рр., провів реформи у сферах судочинства, фінансів, торгівлі й таким чином тимчасово пригальмував наступ царизму на автономію України.

Політика «Правління гетьманського уряду». Спроба ліквідації автономного устрою Слобожанщини.

Після смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна знову заборонила обрання нового гетьмана, а відання українськими справами було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734—1750).